«Шахтар» у Кубку УЄФА: місія цілком здійсненна

«Шахтар» у Кубку УЄФА: місія цілком здійсненна

Стамбул - не закордон, "Вердер" - не "Манчестер Юнайтед". З такими гаслами "Шахтар"  має вирушати у вирішальний похід за Кубок УЄФА...

Стамбул - не закордон, “Вердер” - не "Манчестер Юнайтед". З такими гаслами “Шахтар”  має вирушати у вирішальний похід за Кубок УЄФА...

23 роки минуло, як український клуб виступав у фіналі європейського кубка.  Пам’ятаємо ту феєричну перемогу київського “Динамо” у розіграші Кубка Кубків-86 і нині бажаємо донецькому “Шахтареві” привезти зі Стамбула Кубок УЄФА.

Без сумніву, донецький клуб 7 травня, у півфіналі,  був сильнішим за своїх столичних суперників у всіх відношеннях, показав змістовнішу гру і протягом усього матчу був ближчим до перемоги, ніж динамівці. Мінімальна перевага у забитих м’ячах  не відображає усієї глибини , яка відділяє  “Динамо” (тепер лише півфіналіста) від “Шахтаря” – фіналіста Кубка УЄФА.

За великим рахунком, у матчі перемогла не просто команда, не просто футболісти, які були на полі, а вся система життєдіяльності футбольного клубу, яка діє у Донецьку протягом останніх років. Діє, починаючи від формулювання мети – виграшу Кубка УЄФА, потім  через  підбір головного тренера, визначення пріоритетів трансферної політики  і до малозрозумілого, на перший погляд, включення до штату клуба утаємниченого у тонкощах суддівських рішень  Любоша Міхела...  

Натомість столичний клуб, який ще  з радянських часів був першопрохідцем до європейських футбольних вершин, довгий час залишався у полоні свої колишньої величі. Клятви у вірності принципам були зворушливими, але малоефективними.

З євроремонтом у “Динамо” спізнилися, сподіваємося, що не назавжди.

“Шахтар” ще у першому матчі у Києві відчув близькість перемоги. Поділивши порівну голи і тайми, гірники, висловлюючись мовою шахістів,   відклали партію у кращій  для себе позиції.

Та, головне, виразно проявилися  переваги в індивідуальній майстерності гравців.

Просте співставлення гравців одного амплуа в  командах-суперницях   виявляється на користь “Шахтаря”: Срна і Рац в обох матчах були сильнішими  за Каддурі і Бетао, Чигринський -  за Сабліча (і у відборі, і особливо щодо першого пасу в атаку), Алієв поступився Жадсону, Єременко - Хюбшману. Бангура провалив перший матч, а Мілевський -   другий, тоді як нападники гірників зіграли ефективно в обох.    

За умови, коли ні тактичні побудови, ні тренерські ходи, ні склади команд не були секретом для суперників, оця перевага у класі  гравців,  зрештою, мала вирішальний вплив на кінцевий підсумок півфінального двобою.

Може, вона  й не була  такою вже тотальною, але  відчувалася завжди, протягом обох матчів і найскравіше проявилася у самій кінцівці, у вирішальній комбінації Вілліан – Ілсіньйо.

Перший віддав чудовий пас по діагоналі через півполя, змусив помилитися Каддурі, інший суто по-бразильски накрутив оборону киян і вдарив точно у кут, куди цілився туди і влучив, зряче.  Та й перший результативний удар  у виконанні бразильських гірників вийшов чудовим, Жадсон майстерно жахнув під перекладину з лінії штрафного майданчика. Оборонці киян просто спостерігали картину…   

Стара, але не застаріла футбольна мудрість: покажи мені, які в тебе півзахисники, і я скажу, яка в тебе команда  - спрацьовує у донеччан на всі 100 відсотків.  Бразильський квартет (квінтет) веде гру, контролює всі її нюанси, демонструє зіграність, якої немає у динамівських хавбеків.

Учора до всього додався бенефіс Срни.  Невтомний хорват просто затоптав лівий фланг, де йому намагався протистояти  Каддурі. У цих мікродуелях капітанів переможцем раз- по- раз  виходив Срна, і обидві гольові ситуації  для оборони киян виникали саме тут. Ні інші захисники, ні  тренер “Динамо” ніяк не змогли убезпечити цей ударний напрям гірників, відсікти Срну від мяча.

Загалом початок другого матчу був продовженням закінчення першого. Гірники швидко втілили свою перевагу у забитий м’яч і  намагалися особливо не ризикувати, а динамівці, складалося таке враження, взагалі  залишили свій бойовий настрій у роздягальні, не знали як дістатися воріт суперника.

У в’язкій, щільній грі динамівці губляться. Не йдуть удари в Алієва. Мілевський ніяк не може відірватися від опікунів, змушений  приймати  м’яч, стоячи спиною до воріт. Бангура майже не відкривається, не пропонує себе.

Прокинулися гості лише  після 37 хв., коли арбітр не зарахував гол Вукоєвича. Це був один з вирішальних моментів у матчі, і гостям тут явно не вистачило витримки. Сперечатися з суддею в  матчах такого рівня – собі дорожче, це ж не чемпіонат країни, тим паче, що й момент був дуже неоднозначним (Алієв, якщо у нього вистачить моральних сил передивитися відеозапис, може в цьому переконатися). За кілька хвилин у гостей уже 4 попередження, а могло бути й п’яте, за симуляцію, коли Мілевський на останній хвилині  не зовсім переконливо  впав у штрафному гірників.

Перерва  пішла на користь “Динамо”, у Алієва нарешті прорізався пас на Бангура, і той, наче ніж крізь масло, проскочив повз Іщенка з Чигринським.

1:1 і  наче можна сказати, що все лише починається, що інтрига закручується по максимуму, якби не ставало помітним, що “Динамо” знову, як і в Києві, не може додати у вирішальний період гри, відкрити у собі друге дихання.

 

Не безкінечні сили і в гірників, але динамівці на їхньому  фоні просто не витримують темпу і напруги такого відповідального матчу, як півфінал Кубка УЄФА. 

Відповідно зникає зіграність (якщо вона була), Алієв з Єременком, а потім з Корреа “спалюють” всі перспективні атаки.  Нінкович, Мілевський дістаються  чужого  штрафного майданчика на ватяних ногах. Питаннячко: що там з функціональною готовністю гравців, яка  користь з того, що  основна група пропускала недільний матч чемпіонату України?

Ну і традиційно Сьоміну знову не знайшлося чим відповісти на заміни Луческу. Скільки вже було сказано про те, що  команда, яка претендує на великі перемоги, повинна мати 15-16 футболістів приблизно одного рівня, проте у “Динамо” такої критичної маси гравців як не було, так і нема. 

 Очевидний вихід на поле Вілліана з Гладким  додає проблем київським захисникам, і стає зрозумілим, що додаткового часу може й не бути.

“Динамо” у черговий раз втрачає горезвісну концентрацію наприкінці матчу. Це ж лише згадати, як кияни «проколювалися» цього євросезону, пропускаючи вирішальні м’ячі у кінцівці.  З «Дрогедою», «Арсеналом», «Порту», і двічі з «Шахтарем»  - на тих же останніх хвилинах матчу! Ні, це не закритий перелом, а відкритий, а точніше - свідчення посереднього рівня майстерності  більшості гравців, їхнє невміння зіграти  на класі, на техніці, коли  «фізика» скінчилася. 

“Шахтар” цілком по грі доводить справу до переможного  завершення - 2:1, найфутбольніший рахунок.  Прогнози більшості аналітиків, як і букмекерів,  були на користь гірників і якщо у спорті є якась формальна логіка, то  вчора вона спрацювала повною мірою.   Обидві команди показали на полі все, що змогли, і у «Шахтаря» козирів виявилося помітно більше.  

Переміг справді найсильніший на сьогодні український клуб, який має всі підстави не просто гідно виступити у фіналі на стамбульському п’ятизірковому «Шюкру Сарачоглу», але й подолати “Вердер”. Місія цілком здійсненна.

Стамбул - не закордон, “Вердер” - не «Манчестер Юнайтед». З такими гаслами “Шахтар” і має вирушати на  вирішальний поєдинок за Кубок УЄФА.

А динамівцям час поспівчувати Сьоміну з його третім програним у кар’єрі півфіналом єврокубка, і сказати: ми зробили усе, що змогли, нехай інші спробують зробити більше.

І справді, потрібні інші гравці. Нинішній склад у «Динамо», схоже, вичерпав свій потенціал. Його ще цілком  достатньо, аби бути на чільних місцях у внутрішніх змаганнях, але не на міжнародному рівні.  Якщо «Динамо» не хоче перетворитися у просто спаринг-партнера  для «Шахтаря», то має зробити дуже серйозні висновки. Але це питання більше не до тренера, а до власника клубу. 

А поки що треба  зализувати рани, і готуватися до нової поїздки до Донецька.  13 травня – півфінал Кубка України (якщо він іще становитиме інтерес для Ахметова, Луческу і Ко).   

Олег Савицький

Фото УНІАН

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter