Шість українських міст для Євро-2012? Цілком реально!

Шість українських міст для Євро-2012? Цілком реально!

Рівень підготовки України і Польщі майже однаковий. А звістки про “таємні” рішення УЄФА щодо розподілу приймаючих міст між країнами на чиюсь користь вже починають дратувати.

Рішення Виконкому УЄФА від 26 вересня 2008 року, яким було скасовано поділ міст-претендентів на основні та резервні, а також обов’язковий їх паритетний розподіл між Україною та Польщею, підняв хвилю припущень та домислів. І чомусь всі можливі комбінації з цифр від 2 до 6 незмінно на користь наших сусідів і партнерів. Однак може ж бути й по-іншому!

Вже за п’ять днів, 13 травня, той таки Виконком УЄФА, після засідання Наглядової ради 8 травня, виставить остаточні оцінки проведеної роботи кожним із 12 міст у двох країнах і розставить всі крапки над “і”, назвавши шість або вісім приймаючих міст. А всій журналістській братії та різного роду експертам залишиться лише здогадуватися та сперечатися, чому вибір зупинено саме на тому місті-претенденті, а не на іншому, який аргумент виявився більш вагомим і так далі.

Однак знову і знову в зарубіжних ЗМІ спливає “сенсаційна” інформація про “таємні”, “надзвичайно секретні”, ніби-то вже існуючі, рішення УЄФА щодо приймаючих міст та їх розподілу між країнами. І знову, за словами “надзвичайно поінформованих джерел”, симпатії на боці наших сусідів.

Це вже починає дратувати. Складається враження, що нас намагаються переконать у власній неповноцінності, нездатності реалізувати серйозні масштабні проекти. Але ж це зовсім не так!

В переддень знакового засідання УЄФА можна впевнено констатувати, що кожне з українських міст заслуговує, як мінімум, на подяку і має цілком реальні шанси стати господарем матчів турніру. Зрушення і позитивні тенденції відзначаються інспекторами УЄФА по всіх напрямках підготовки інфраструктури, стан яких ще рік тому світив цілком реальною перспективою помахати вслід Євро-2012 хустинкою і втерти скупу сльозу.

Найголовніший наш козир – стадіони і навчально-тренувальні бази. Так, дійсно, в половині міст-претендентів початок їх будівництва чи реконструкції був складним і затримався з певних причин. Довго запрягали у Львові, Одесі та й самій столиці. Ще свіжі спогади про те, як Київ вовтузився з одвічним земельним питанням, але ж у ньому поставлено крапку. І маховик стадіонного будівництва зараз працює на повну потужність і в цих містах.

Три інших претенденти – Дніпропетровськ, Донецьк і Харків – уже давно махають лопатами на своїх стадіонах і результат їхніх зусиль красномовний. “Арена Дніпро” хоч сьогодні готова прийняти учасників і гостей “гри мільйонів”, “Донбас Арена” засяє величчю “еліт”-класу наприкінці літа, а “Металіст” скине реставраційне риштування під завісу року, бо харків’яни зобов’язалися завершити все на шість місяців раніше запланованого.

А тепер скажіть, скільки сучасних арен, готових прийняти матчі Євро-2012, буде до початку 2010 року в Польщі? Важко назвати, бо сусіди ще тільки закінчують укладати контракти на будівництво, а завершення реалізації цих проектів заплановане на 2011 рік. От і всі спортивні “переваги”.

По іншим напрямкам підготовки у нас майже така ж сама “запара” як і в них. Готелі сьогодні чи не найбільша проблема як України, так і сусідньої Польщі. Вибагливий європейський турист чи представник “сім’ї” УЄФА не захоче й хвилини залишатися в номері вітчизняного готелю, обладнаному за стандартами радянського часу, коли в пошані була скромність і обмеженість в усьому. “Три, чотири і п’ять зірочок” мабуть вже сняться людям, які займається підготовкою розміщення гостей Євро. Це такий собі "зірковий” бар’єр, який важко взяти, але потрібно, щоб не посрамитися на всю Європу.

Але це, підкреслимо ще раз, на сьогодні. За планами, погодженими з УЄФА, більшість об’єктів інфраструктури розміщення мають бути готові до кінця 2011 р. І хіба це вже таке надзвичайне завдання - за два з половиною роки збудувати готель? Цілком посильне. Тому зараз можна скільки завгодно напускати на себе розумного вигляду, зводити брови і критикувати, критикувати, критикувати... З одного боку, все ніби й правильно, готелі в зоні високого ризику, але ж це сьогодні, і лише по кількості висококатегорійних номерів.

А до 2012 року необхідна кількість 3*-х, 4*-х і 5*-ти зіркового житла буде, безвихідних ситуацій не буває. Вже зараз Одеса, Дніпропетровськ і Донецьк вивчають можливість заміни сухопутних помешкань плаваючими – круїзними судами. До того ж, УЄФА йде нам на зустріч і заявив про намір зменшити вимоги щодо кількості номерів високої категорійності.

Така ж сама ситуація, за словами Мартіна Герри, керівника польської “PL.2012”, відповідальної за підготовку країни до Євро, і у них. Світова криза тому й називається так, бо діє на всіх без виключення. А в Польщі, як і в Україні, практично всі готелі мають будуватися коштом приватного інвестора, котрий наразі відчуває неабияку скруту з грошима. Тому будівельні проекти й відклали на майбутнє, благо, час іще є.

Тепер подивимося на транспорт – літаючий, рейковий і колісний. Тут ми, правду кажучи, мабуть трохи здаєм. Не знаю напевне, які аеропорти у сусідів, але наші бажають бути кращими. Проте, злітно-посадкові смуги в аеропортах будуються, державним коштом, бо це стратегічні об’єкти, що належать до сфери національної безпеки і залишаться у власності держави.

А пасажирські термінали – це трохи інша парафія, до якої залучають приватних інвесторів. Однак сьогодні, в умовах кризи, бажаючих придбати частку того, що носить горду назву “міжнародний” у сполученні зі словом “аеропорт”, дуже мало. Та й багато часу згаяли на бюрократичну тяганину, як у випадку з “Міжнародним аеропортом “Дніпропетровськ”. Це правда.

Але, по-перше, запас часу ще трохи залишився і ми вже не один раз довели, що навіть розпочавши з запізненням, можемо фінішувати вчасно. Як відомо, “і Москва не відразу будувалася”. А по-друге, є варіанти – не будувати грандіозний великий пасажирський термінал, а зробити його меншим. А на час Євро, для більшої пропускної здатності, встановити тимчасові “термінальчики”. Такий досвід теж вивчається містами-претендентами.

Щодо автомобільних доріг, то тут ми не набагато гірші наших сусідів. Радянське минуле ще довго аукатиметься і полякам, і нам. Хоча нам, мабуть, більше, звивистими вузенькими дорогами, що весело пробігають населеними пунктами, не дозволяючи набрати швидкості і заспокоюючи особливо гарячих “гонщиків”. Що ж, будемо будувати. Он Світовий банк дав грошей на дорогу з Києва до Харкова, є автобан зі столиці до Одеси, а інші магістралі, поки що, в проектах. Але збудуємо. Як сказав той-таки пан Герра про Польщу, потрібно розуміти, що автомагістралі будуються не для Євро-2012, а для країни, на багато років. І якась частина їх буде готова до турніру, якась пізніше – горя в цьому немає. Так само буде і в нас – щось до 2012 року, щось пізніше.

Залізниця теж, ніби-то, не ловить гав. Щотижня звітує про кілометри замінених рейок та електрифікованих ділянок, нові стрілочні переводи, запровадження європейського рівня послуг тощо. От із вагончиками можуть виникнути труднощі, бо нема за що купити нові. Але будьмо певні – вихід знайдуть. Капітально підремонтують старий фонд, попросять грошей у держави, візьмуть кредит у банку. Варіанти є, а ситуація тупиковою не є.

І ще кілька думок, але вже не на тему інфраструктури. Видається дуже неправдоподібним, що Федерація футболу України запропонувала польським колегам спільну заявку на Євро-2012 для того, щоб отримати своє представництво лише в особі одного чи двох міст. З таким успіхом можна було подати спільну заявку з Німеччиною чи Італією, віддати їм всі міста, а самим задовольнитися лише Києвом.

До того ж, УЄФА теж бачив, кому довіряє проведення найпрестижнішого спортивного турніру Європи і що ми з Польщею в цілому на однаковому рівні за його критеріями. Особисто я ні за що не повірю, що президент ФФУ Григорій Суркіс, замислюючи таку велику справу, не вірив у паритетне представництво і готовий просто так здати позиції українського футболу. Як би це так і було, то ми бачили б Суркіса, який сидить у Будинку футболу і звідти спостерігає, як валиться вся справа. Натомість, як всі побачили, саме він доклав найбільше зусиль, щоб розкачати наших заклопотаних політичними рейтингами очільників держави, звернути на Євро увагу місцевої влади і переконати УЄФА, що ми таки здатні сказати "б" після того, як сказали "а" і перемогли в конкурсі країн-господарів. Не може бути, щоб після цього зусилля України не були враховані.

До того ж, саме українські футбольні клуби демонструють успіхи, гідні заохочення Чемпіонатом Європи, а поширення масового футболу в Україні ставлять у приклад всій європейській футбольній спільноті. А ентузіазм, я яким в українських містах боряться за право потрапити до списку обраних, просто вражає представників УЄФА, навіть найвищого рівня. Інспектори Європейського футбольного союзу так і говорять, що вибір буде зробити дуже важко, бо всі гідні. Хтось може це заперечити?

То як вам такий поворот сюжету? Може Україна виставити шість міст на Євро-2012? Цілком! Але чомусь "сенсаційні" новини з нашої держави не виходять, а з наполегливою системністю народжуються в інформаційних потоках сусідів і партнерів. Чому? Що це – банальна гонитва за "смаженою" новиною, брак інформації про дійсний стан справ в українських містах чи щось інше? А можливо, комусь не дає спокій те, якими темпами йдуть роботи в Україні і, нічого кращого не придумавши, продукуються подібні провокаційні плітки?

Хоча, ніде правди діти, раніше і ми самі докладали руку для появи різноманітних провокацій, вибираючи модель управління підготовкою, змагаючись за повноваження, аж доки не стало зрозуміло, що потрібна кропітка, системна, рутинна робота. І сьогодні можна впевнено констатувати, що повноваження розділені, відповідальність визначена і механізм злагоджено працює.

Тож немає абсолютно ніяких підстав стверджувати, що у нас все так погано, а у сусідів так добра. Ми в однакових умовах і останнє слово буде 13 травня за УЄФА.

Футбол не вимірюється лише грошима, інвестиціями, дорогами чи готелями, хоча без них нікуди. Футбол - це, в першу чергу, гра, видовище, спектакль, який розігрують на полі гравці команд. І саме за це ми його любимо, радіємо перемогам своїх улюбленців, підтримуємо їх при невдачах і називаємо "грою мільйонів".

P.S. Тижнів зо два тому, Київ відвідала група польських спортивних журналістів. Так от, поспілкувавшись з українськими колегами, а потім ще й побачивши на власні очі те, що робиться в столиці України їхні оцінки суттєво змінилися. То може варто нашим колегам і, без перебільшення, найкращим друзям частіше приїжджати, щоб не збурювати без причини інформаційний простір.

Андрій Мороз

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter