Євро-2012: як казку зробити дійсністю

Євро-2012: як казку зробити дійсністю

Українці, напевно, не були б собою, якби теж пішли второваною стежкою. У нас усе по-своєму. Як у билинах і казках, де шлях до Кощієва царства може вказати лише фатальний клубок Баби Яги... Усі його й розмотують.

Сезон літніх відпусток — гаряча пора в роботі тих, хто оберігає, часом усупереч обставинам, українську начинку футбольного свята Євро-2012. Не мине й восьми тижнів, як 25—26 вересня Виконавчий комітет УЄФА збереться у французькому Бордо, щоб визначити подальші перспективи цього проекту.

Завдання, які стоять перед кожним із його учасників, очевидні. Європейський футбольний союз стурбований ходом підготовки господарів до найближчої континентальної першості. Країни, що приймають чемпіонат, сповнені рішучості не лише провести турнір на своїй території, а й істотно оздоровити інформаційне тло, яке супроводжує його підготовку, для чого Польщі та особливо Україні слід добре піднатужитися.

Що може бути

Оцінити ці зусилля, а головне — кількість та якість перетворень саме й повинен вересневий Виконком, який має у своєму розпорядженні досить широкий набір можливих рішень. У чому більше не варто сумніватися, так це в тому, що після завершення Євро-2008, із яким дуже достойно впоралася Австрія та Швейцарія, УЄФА вже цілком сфокусований на фіналі-2012. Отже, настав час визначатися з його основними параметрами. Варіантів кілька.

1. Найкращий для нас, за умови  участі у турнірі не 16 збірних, як було на чотирьох останніх фіналах, а 24 чи принаймні 20 команд. У такому разі були б задіяні не лише основні заявлені міста — Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Варшава, Вроцлав, Гданськ і Познань, а й резервні Харків, Одеса, Краків і Хожув. Такий поворот все ще можливий.

Недаремно на кінець другої декади серпня готується зустріч голів футбольних федерацій східноєвропейських країн. Кажуть, що керівники трьох десятків асоціацій мають намір ініціювати в УЄФА розширення формату Євро вже з найближчого чемпіонату. Чи буде схвалено такий сценарій — багато в чому залежить від України з Польщею.

2. Куди більш реалістичним результатом Виконкому стало б збереження 16-командного формату, а також підтвердження заявленої раніше географії турніру та початкових планів УЄФА провести матч відкриття у Варшаві, а вирішальну гру — на київському НСК «Олімпійський». У цьому разі територіальне розширення фіналу з восьми міст, що приймають чемпіонат, — до 12 й навіть 10 — малоймовірне. Проте набагато важливіше для нас інше — вирішити проблему «Олімпійського», на даний момент найбільш проблемного об’єкта Євро-2012.

3. Тепер розгляньмо варіанти так званих компромісних рішень, де країнам, які приймають чемпіонат, уже не обійтися без втрат. Тут важливо розуміти, що до остаточного вердикту УЄФА поділ міст, що приймають чемпіонат, на основні та резервні дуже умовний. Бордо й має прояснити це питання.

Поки ж усередині заявленого реєстру міст можливі рокіровки — з огляду на готовність та відповідність кожного опорного центру стандартам Євро. На цьому шляху ймовірні різні сюрпризи. Наприклад, непевність у подальшій долі футбольної арени Львова, яка поки що існує лише на папері, може висунути на передній план Одесу або Харків, які вже не просто розпочали реконструкцію своїх стадіонів, а й намітили чіткі часові межі їхньої здачі в експлуатацію.

Неготовність київського 85-тисячника, про що в нас поки воліють не говорити вголос, аж ніяк не спричиняє прощання України з Євро-2012, проте на 99,9% означає вибування столиці з футбольного пула. Відповідно, фінальний поєдинок Євро може бути переданий Варшаві, яка вже приступила до будівництва розрахованого на 55-тисячну аудиторію спорткомплексу «Національний». Ну а на матч відкриття буде вправі претендувати донецький 50-тисячник, на якому з весни почне приймати своїх суперників «Шахтар».

Є й такий варіант «жовтої картки», як перерозподіл матчів фінального турніру від невдачливого партнера на користь більш організованого. У нашому випадку, на жаль, це мало б вигляд передавання якоїсь частини української частки Євро польській стороні. Причому не з ініціативи останньої, а як наполягання криз-менеджерів УЄФА, котрі намагаються адаптувати продукт світового класу під можливості господарів.

4. І, нарешті, найбільш несприятливий для нас, катастрофічний кінець — «червона картка», вихід із проекту. Мабуть, і таке рішення виключати поки не варто.

Деталі кожної з наведених варіацій краще розбирати не в арифметичному порядку, а з урахуванням реалій, які склалися в нашій країні на початок серпня 2008-го. Бо ключ до розв’язання завдань Євро-2012, як звичайно, схований у нас у найпотаємнішому місці. Як смерть Кощія... Ну, ви знаєте... На кінчику голки. Та — в яйці, а воно — в качці. Качка — в зайці, замкненому в скрині. Скриня — на гілках найвищого дуба. Дуб — на пустельному острові посеред океану...

Ви здогадалися. Йдеться про владу, а точніше сказати, моделі управління українським Євро.

Як має бути

За роки існування світових і континентальних футбольних чемпіонатів накопичено чималий досвід їхнього оптимального проведення. Так, попередниками України та Польщі були зазвичай економічно розвинені й більш усталені в плані політичного устрою країни. Однак нічого надприродного, казкового для організації Євро й не потрібно. Господарям достатньо дотримуватися рекомендацій УЄФА й не товкти воду в ступі.

Візьмімо, наприклад, оргкомітет турніру. Зазвичай саме він повною мірою відповідає за підготовку країни. Так, французьким чемпіонатом світу-1998 керували Фернан Састр, голова (з 1972-го до 1984 р.) місцевої федерації футболу та її віце-президент Мішель Платіні, котрий згодом став босом УЄФА. Зрозуміло, що влада їм допомагала, але й Франсуа Міттеран, і Жак Ширак, і глави урядів, які змінювали одне одного, від нав’язливого патронату над організаторами утримувалися.

Оргкомітетом чемпіонату світу-2006 у Німеччині керував віце-президент Німецького футбольного союзу, почесний президент мюнхенської «Баварії» Франц Беккенбауер. І в цій країні ані федеральний канцлер Герхард Шредер, ані Ангела Меркель, котра змінила його 2005-го, футбольних штабів під себе не формували. Подібним же чином, на відміну від України та Польщі, поводилися й господарі попередніх Євро, з року в рік проводячи їх тільки краще й краще.

Отже, скрізь і всюди на чолі організаційних структур стояли не державні чиновники, а авторитетні футбольні лідери. Їм ці турніри потрібніші за всіх, для них вони — сенс життя. От і на чемпіонаті 2008 року командували парадом президенти федерацій футболу Австрії та Швейцарії Фрідріх Штіклер і Ральф Цлокцовер...

Тож яка оптимальна структура управління турніром такого рангу?

На вершині піраміди — УЄФА (ФІФА, якщо йдеться про чемпіонат світу), яка в усіх сферах підготовки співпрацює з оргкомітетами країн, що приймають чемпіонат. Ті, своєю чергою, сформовані з представників федерації футболу, повноважних членів уряду та органів місцевого самоврядування. Усе! Такий склад комітету, по-перше, дозволяє уникнути перетинання управлінських функцій і, отже, безвідповідальності, по-друге, забезпечуючи оперативний контроль над ходом підготовки, у стані впливати на нього.

Схематично цей механізм працює так. Національна федерація, перебуваючи в постійному контакті з УЄФА, акумулює, деталізує та доводить до виконавчих структур вимоги «замовника». Уряд, гранично чітко розуміючи суть справи, має у своєму розпорядженні потрібні ресурси для реалізації задуманого. А міста, одержуючи параметри завдань і методику їхнього вирішення, не тільки діють у заданому напрямі, а й у режимі он-лайн рапортують про темп виконання робіт. Така система мобільна і самодостатня, не потребує додаткових імпульсів ззовні, а також надмірної опіки держави. Вона грунтується на професіоналізмі й компетентності членів управлінської команди, передбачає наявність надійної законодавчої бази та налагодженого виконавчого ланцюжка.

Як зробила Польща

Подібну модель почасти й було реалізовано в Польщі, де, щоправда, теж не обійшлося без залучення під прапори оргкомітету прем’єр-міністра. Та це — відгомін соціалістичного минулого, слов’янських традицій, а також розхитаних позицій місцевої федерації, очолюваної Міхалом Лісткевичем (влада давно його б «з’їла», та УЄФА не дасть). А як реально діючий робочий орган в них виступає товариство з обмеженою відповідальністю PL.2012 — на кшталт українського Нацагентства.

Структура PL.2012 багато в чому нагадує ідеальну формулу, описану вище. Кому цікаво — може знайти її в Інтернеті (2012.org.pl/aboutus/structure), я ж розповім про те, чого на сайті немає. Дев’ять напрямів підготовки — стадіони, безпека, медична допомога та рятувальні операції, зв’язок та інформатика, авіаційне сполучення, інфраструктура, промоушн, готелі та розміщення — представлені в комітеті фахівцями, кожний із яких зосереджений лише на своїй ділянці роботи. Цим експертам (із солідними контрактами) підпорядковані на місцях кваліфіковані й такі самі вузькопрофільні куратори, не зайняті більше нічим.

Тобто польський експерт, скажімо, по стадіонах, має реальну інформацію про те, на якій стадії роботи на аренах кожного з міст, що приймають чемпіонат. Причому відомості ці оновлюються регулярно, раз на два тижні, що повною мірою узгоджується зі стандартами УЄФА. Так само і в інших сферах. До речі, повідомлення з фронтів Євро, за підготовку до якого безпосередньо відповідають урядові міністерства та відомства, а контролює їх PL.2012, доступні в Інтернеті для всіх.

Що відбувається в Україні

Українці, напевно, не були б собою, якби теж пішли второваною стежкою. У нас усе по-своєму. Як у билинах і казках, де шлях до Кощієва царства може вказати лише фатальний клубок Баби Яги... Усі його й розмотують.

У нас підготовку до Євро очолює Координаційна рада (25 чоловік) на чолі з президентом Віктором Ющенком. Далі — Організаційний комітет під керівництвом прем’єра Юлії Тимошенко (46 членів). І той і той через свою громіздкість та неповороткість, швидше, органи представницькі, а не робочі та, за великим рахунком, у такому вигляді обтяжливі. Перший фактично дублює функції розширених нарад президента, а другий — таких самих тематичних засідань уряду. Футбольний ефект цих тусовок, де субординація — найважливіше, близький до нульового.

Координувати зусилля влади та погоджувати їх з УЄФА, чиї інтереси представляє федерація футболу (ФФУ), покликане Нацагентство Євро-2012. Ті, хто хоче детально ознайомитися з завданнями, поставленими перед дітищем Євгена Червоненка, а також розподілом функцій між іншими суб’єктами підготовки, можуть звернутися до розпорядження Кабміну від 15 лютого 2008 р.

(№ 292-p). Воно розлоге, але погано виконується.

Крім того, у кожному (ну майже в кожному) міністерстві один із заступників міністра керує департаментом Євро-2012. Те саме — на рівні обласних держадміністрацій і міст, що приймають, де за підготовку до чемпіонату відповідають заступники губернаторів і мерів. Що ж до національних експертів за напрямами (а ми пам’ятаємо, що в Польщі ці кваліфіковані специ — штатні співробітники PL.2012), то їхні українські колеги на вирішенні специфічних, футбольних проблем не сфокусовані, а мають додаткове навантаження до своєї основної діяльності.

В основі піраміди Євро-2012 — оргкомітети міст, що приймають чемпіонат, найменше підготовлені до роботи на рівні вимог, запропонованих УЄФА. Тут узагалі не розібратися — хто та за що відповідає, не кажучи вже про дефіцит компетентних кадрів.

Недієздатність такої системи полягає в тому, що згори донизу найчастіше йдуть команди, які абсолютно не враховують реальної ситуації. Фінансування проекту теж залишає бажати кращого, крім того, на всіх поверхах піраміди не існує персональної відповідальності... Звідси й хаос. Що маємо в результаті? Знизу надходять бюрократичні відписки, недостовірна інформація, яку потім, зібравши докупи, від імені держави, а саме вона виступає гарантом належної організації Євро-2012, намагаються ретранслювати в УЄФА. Там, природно, всі в шоку від нашого гармидеру.

Для наочності досить пригадати київський «Олімпійський». Тендер на зведення нової арени, проведений Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту, виграла компанія Archasia Design Group. Однак перша ж експертиза УЄФА виявила невідповідність проектної документації вимогам Євро-2012. Ви запитаєте, куди ж дивилися члени журі, заступник міністра спорту Сергій Драч, національний експерт по стадіонах Ростислав Карандєєв, агентство Євгена Червоненка?.. Та річ уже не в цьому. Згаяно час!

Тепер уже УЄФА висуває ультиматум — терміново, до 1 серпня, минаючи тривалі тендерні процедури, укласти контракт із проектувальником, компетентність якого не викликала б сумнівів, і надати до УЄФА копію цього договору, а також письмові гарантії покриття всіх витрат на зведення «Олімпійського». Інакше — варіант номер три...

А знесення торговельного центру «Троїцький» — головної перешкоди у разі евакуації глядачів столичної арени? Вже тричі Україна повідомляла про початок демонтажних робіт, устигнувши «розвести» побіжно й президента УЄФА, який приїжджав 3 липня з візитом до Києва... Спостерігаючи за всією цією зовсім не казковою метушнею, ні-ні та й виникає відчуття, що маєш справу з організованим саботажем, навмисним шкідництвом. Та хіба в цьому причина? Розруха настає там, де зневажають знання й уміння, не цінують компетентність і професіоналізм. У нас би й надалі коївся весь це бедлам, якби на варті Євро не стояло УЄФА.

Як Євро виживає

Вже говорилося про те, що інтереси УЄФА в Україні захищає Федерація футболу, яка задовго до перемоги в кардіффському тендері створила у своїх надрах Виконавчу дирекцію Євро-2012. Структурний підрозділ ФФУ разом з урядовими інститутами і забезпечив торішній тріумф України, а потім став головним комунікатором між Європейським футбольним союзом і нашою владою. Дирекції Івана Федоренка доводиться багато в чому дублювати, а то й підміняти агентство Червоненка, котре з різних причин із поставленим завданням не справляється, а також, коли це потрібно, коригувати діяльність національних експертів.

Проте можливості федерації футболу — громадської організації, очолюваної Григорієм Суркісом, — обмежені. Природно, без підтримки виконавчої та законодавчої влади розплутати такий клубок проблем їй просто не до снаги. І якщо Кабмін своє завдання більш-менш виконує, кинувши в прорив віце-прем’єра Івана Васюника, то Верховна Рада поки що сидить у засідці. Тим часом її благословення давно очікують важливі закони — «Про організацію та проведення фінальної частини Євро-2012», «Про бюджетне фінансування заходів щодо підготовки Євро-2012», «Про внесення змін у деякі закони України з питань оподаткування в період проведення в Україні Євро-2012».

Негайного поліпшення потребують і сфери будівництва, державно-приватного партнерства, ліцензування різноманітних видів господарської діяльності, викупу земельних ділянок приватної власності для громадських потреб, концесійної діяльності (зокрема на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг). Потребують розробки проекти законів про особливості залучення іноземних інвестицій (єдине інвестиційне вікно), спрощений порядок одержання дозволів і узгоджень у будівництві під час підготовки об’єктів чемпіонату тощо. Без них у бюджеті Євро-2012 величезна діра — адже 80% витрат у 126 млрд. грн. мають покрити залучені кошти. А їх, не змінивши законодавчої бази, Україна не дочекається. Не варто пояснювати, що це означає...

Не будемо вірити й у безславний фінал такої гарної казки. Тим паче сьогодні держава йде на все, щоб зберегти своє обличчя. Поступово, через помилки та втрати в часі, викристалізовується новий управлінський модуль Євро. Він, звичайно, хаотичний і все ще не усталений, але дозволяє хоч якось працювати.

Вигляд цього такий: ФФУ, одержуючи черговий набір вимог УЄФА, виробляє пропозиції для виконавчої влади. Вони стікаються до віце-прем’єра Васюника, який від імені Кабміну дає розпорядження міністерствам і обласним держадміністраціям, проводить семінари, наради, шукає можливості підстьобнути регіони, залучені до підготовки до Євро, і міста, що приймають чемпіонат. Контроль — жорсткий, стиль роботи — діловий, ресурсне наповнення —ухвалена раніше Цільова програма Євро-2012, яка охоплює всі сфери діяльності. Ще б до неї добру волю парламенту...

Замість епілогу

Що чекає нас найближчим часом? 18 серпня — планова інспекція УЄФА для відновлення базової інформації зі стадіонів та інфраструктури. Потім з висновками експертів ознайомиться Наглядовий комітет Євро-2012, куди входить топ-менеджмент Європейського футбольного союзу, а також глави національних федерацій України та Польщі. Зустріч у Ньоні за участі представників урядів обох країн, Нацагентства і PL.2012 (вони правом голосу наділені не будуть) запланована на 15 вересня. Там і вироблять рекомендації доленосному Виконкому УЄФА.

"Дзеркало тижня",   28 (707) 2 — 8 серпня 2008

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter