Григорій Суркіс: вже треба рахувати години, які нас віддаляють від ймовірного сорому в Бордо

Григорій Суркіс: вже треба рахувати години, які нас віддаляють від ймовірного сорому в Бордо

"Незаперечним позитивом є вже той факт, що влада переосмислила ситуацію і зробила відповідні висновки" - вважає президент Федерації футболу України.

"ЯКЩО МИ ВТРАТИМО ЄВРО-2012 - Я ВВАЖАТИМУ ЦЕ ЗЛОЧИНОМ ПЕРЕД НАРОДОМ"

Президент Федерації футболу України відповів на запитання УНІАН 

На минулій «Свободі Савіка Шустера» Ви виглядали чи не єдиним у цій країні, кому потрібне Євро-2012. Чи змінилася ситуація з підготовки до чемпіонату з того часу?

Дякую на доброму слові. Мені приємно, що ви помітили моє прагнення провести Євро-2012 все-таки у нашій країні… Зверніть увагу, що я кажу: все-таки! Хоча це буде ненормально, якщо країна, яка сьогодні планує стати членом ЄС, не скористається усіма перевагами цього чемпіонату…

Зрештою, я навіть не хочу це обговорювати… Для мене сьогодні не стоїть питання – чи зможемо? Я готовий дискутувати лише про те, на якому рівні, наприклад, Австрії і Швейцарії?.. Але цього теж недостатньо. Глобальний світ розвивається дуже стрімко, а відтак і змінюються вимоги УЄФА до країн-претендентів на проведення турнірів такого рангу. Нам потрібно бути ще більш вимогливими до себе і постійно удосконалюватися у процесі підготовки до турніру.

Для цього всі державні інституції, починаючи від Президента, прем’єр-міністра, парламенту, повинні продемонструвати на конкретних справах свою зацікавленість, професійність і патріотичність. Але в жодному разі – не байдужість. Бо останнім часом мене терзають сумніви, наскільки вчасно Суркіс зробив все для того, аби чемпіонат відбувся на території нашої країни.

Скажіть, будь ласка, хіба турнір потрібен особисто мені? Чи все-таки ця грандіозна подія потрібна, насамперед, державі? Адже чемпіонат дає нам можливість реально відчути себе єдиною нацією, котра на очах світового співтовариства здатна реалізувати амбіційний гуманітарний проект. Звідси з’являється і авторитет, і повага, і репутація України як держави.

Що стосується останнього ефіру «Свободи Савіка Шустера»… Як на мене, після програми відбулося багато важливих подій.

По-перше, прийняте, сподіваюся, остаточне рішення щодо демонтажу ТРК «Троїцький». Я вже не раз казав, що УЄФА ретельно моніторить нас, тож мені дуже не хотілося б при усій вразливості наших позицій у цій ситуації виглядати брехуном в очах моїх колег по Виконкому УЄФА. Я ним ніколи не був і не буду. А називатиму речі своїми іменами. Якщо хтось сьогодні заслуговуватиме критики, я критикуватиму. Тільки робитиму це не для того, аби сподобатися комусь, а з єдиною метою – зрушити цей рукотворний камінь з мертвої точки.

Не може бути такого, що Платіні приїхав, і йому влаштували клоунаду з демонстрацією ніби-то нашого бажання знести «Троїцький»! А він поїхав, і циркова вистава завершилася. Вважаю, що демонтаж «Троїцького» – пройдений етап.

Варто звернути увагу на позитивні моменти, пов’язані зі створенням антикризової групи, яку очолює віце-прем’єр Іван Васюник. Цій людині, як на мене, у повній мірі довіряє і Президент, і прем’єр-міністр. А це дуже важливо для оперативного прийняття відповідальних погоджених рішень, виконання яких є обов’язковими всіма структурами державної влади.

Ця група і створена для того, аби в найкоротші терміни адекватно реагувати на ті виклики, які УЄФА називає ризиками. Тобто, ми повинні якомога швидше подолати цю червону ризикову зону і розвіяти невпевненість УЄФА в тому, що ми не впораємося з реконструкцією «Олімпійської» арени у визначені терміни.

Величезним ризиком на сьогодні є також облаштування аеропортів, які повинні прийняти левову частку усіх гостей та учасників турніру. У зоні ризику знаходиться також наземний транспорт і готельне господарство.

Зрозуміло, що сьогодні українська влада в принципі не спроможна побудувати всі об’єкти за державний рахунок. І це є ключовою проблемою. Тобто, необхідно терміново створювати спеціальні правові умови для цільового залучення приватних інвестицій під реалізацію комплексу завдань проекту Євро–2012. Адже, на жаль, сьогодні ми не маємо в повному обсязі того зведення законодавчих актів, які б гарантували привабливість інвестиційного клімату в країні.

Йдеться, насамперед, про «єдине інвестиційне вікно», спрощення дозвільної процедури, прийняття на рівні закону загальнонаціональної програми підготовки Євро–2012, закону про концесії, закону про приватне державне партнерство і багато іншого.

Парламент, ідучи у відпустку, на жаль, не розглянув і не ухвалив цих документів. Я дуже розраховую на те, що коли Президент ініціюватиме прийняття змін до бюджету на позачерговій сесії Верховної Ради, то в числі першочергових завдань будуть внесені і питання, пов’язані зі змінами правового поля і прийняття цілої низки законів, які б підтвердили нашу відданість Євро–2012. Інакше ми змарнуємо ще кілька місяців. А сьогодні треба рахувати вже не місяці, і навіть не дні, а години, які нас віддаляють від того сорому, який, можливо, чекає на нас в Бордо 26 вересня. Або навпаки, конкретного підтвердження того, що Україна була і є державою, яка здатна виконати свої гарантії перед УЄФА, засвідчені всіма нашими урядами.

На мій погляд, незаперечним позитивом є вже той факт, що влада переосмислила ситуацію і зробила відповідні висновки.

Остання поїздка прем’єр-міністра Тимошенко в Польщу продемонструвала палке бажання двох прем’єрів, двох урядів синхронно працювати разом, допомагаючи одне одному вирішувати проблемні питання. У нас дві країни, але одна заявка і одна команда, яка працює в унісон над реалізацією завдань Євро–2012.

Польські ЗМІ під час і після приїзду Юлії Тимошенко багато писали про те, що в них підготовка йде повним ходом, а ось у нас вже дуже все погано…

Якщо вже так говорити, то нехай польські ЗМІ продемонструють хоча б один закінчений стадіон на своїй території… У той час, коли у нас у Дніпропетровську цього року і в Донецьку наступного будуть здані два суперсучасні стадіоні. Теж саме буде в Одесі, Харкові, Львові. Переконаний, що незабаром отримаємо суперсучасний реконструйований НСК «Олімпійський».

Але це не закид у відповідь нашим польським колегам. Я розумію, що у кожної інституції в демократичному суспільстві є своя функція. Зокрема, і деякі незалежні польські ЗМІ подають власну інтерпретацію процесу підготовки до турніру. Це їхнє право…

Головне, що ми бачимо, як усі рухи сьогоднішньої української влади починають плавно вписуватися в необхідні параметри вимог УЄФА, трансформуватися з паперових прожектів у формати конкретних дій.

УЄФА – дуже прагматична організація, яка проводить власний експертний аналіз того, що відбувається в Польщі та Україні. І тільки УЄФА, спираючись на свій досвід і знання, здатен сьогодні визначити, наскільки ми реально вкладаємося в той графік, який чітко регламентує етапи підготовки до проведення Євро–2012 і допустимі похибки.

Чув, що ні Президент, ні прем’єр-міністр України не мають належного авторитету в очах Платіні, і тому не можуть його переконати в тому, що Україна готова проводити Євро-2012. Це нібито можете зробити тільки Ви, тобто як Ви скажете, так і буде.

По-перше, Мішель Платіні не контактував би з високопосадовцями, які в його очах не мають належного авторитету. Знавці протоколу розуміють, про що йдеться і яка практика існує в подібних випадках. Проте, я не помітив нещирості в поведінці високого гостя, коли він під час свого візиту до Києва довго та зацікавлено спілкувався з Президентом і прем’єром.

По-друге, не перебільшуйте, будь ласка, ролі Суркіса у цій історії. Я справді давно знайомий з Мішелем Платіні, з усіма своїми колегами-членами Виконкому УЄФА, а нас таких 14, які керують футбольним життям Європи. Півтора року тому, використовуючи, в тому числі свій особистий авторитет, я зумів переконати переважну більшість з них у тому, що моя країна здатна провести чемпіонат такого рівня. Сукупність усіх аргументів і доказів дозволили нам 18 квітня 2007 року відсвяткувати перемогу в тендері і разом з Польщею отримати цей унікальний шанс.

Безумовно, я не можу до безкінечності експлуатувати мою репутацію і наші добрі стосунки, аби тримати президента і членів Виконкому УЄФА у стані невизначеності і потенційного ризику стосовно здатності української влади виконати взяті на себе перед УЄФА зобов’язання. Це дуже делікатне особисте і водночас – принципове публічне питання.

Зрештою, є об’єктивні речі, які існують незалежно від мого бажання. Як порядна людина, я ніколи не захищатиму те, у що сам не віритиму. Поки що я вірю… Якщо ж ми втратимо турнір, я буду глибоко розчарований. Це дуже м’яке слово. Я буду ошелешений, пригнічений, вважатиму, що знівечено зміст кількох напружених років мого життя, а ще гірше – вкрадено майбутнє у нинішніх та прийдешніх поколінь. Я вважатиму це злочином перед народом.

Переконаний, що для громадської думки ситуація навколо Євро–2012 стане лакмусовим папірцем на присутність чи взагалі відсутність у суспільстві такого інтелектуального, патріотично налаштованого і відповідального за долю країни прошарку, як політична еліта.

Володимир Литвин на «Свободі Савіка Шустера» сказав, що не потрібно спеціальної законодавчої бази, аби готуватися до Євро-2012. Що можна будувати стадіони та дороги й без того.

Я вже відповів на запитання про особливу роль парламенту у прискоренні процесу підготовки до турніру і назвав ті першочергові законопроекти, без яких ми не зможемо визначитись щодо джерел фінансування багатьох програм у рамках проекту Євро–2012. Очевидно, Володимир Михайлович говорив про ситуацію, в якій би урядовці мали можливість побудувати всі об’єкти лише за державний кошт. Тоді, можливо, він і справді мав би рацію. Але ми живемо і готуємося до чемпіонату Європи в інших соціально-економічних реаліях, які вимагають від Верховної Ради швидкої результативної законодавчої реакції на сьогоднішні виклики часу.

"ПРЕЗИДЕНТИ ПРЕМ`ЄР-ЛІГИ МУСЯТЬ ДАТИ НОВІ МОЖЛИВОСТІ ВІТЧИЗНЯНИМ ГРАВЦЯМ"

 Цього року в українському футболі з’явилася Прем’єр-ліга. Чим принципово Прем’єр-ліга відрізнятиметься від Вищої?

Правильніше було б сказати – на появу яких відмінностей хотілося б сподіватися і які параметри повинні бути закладені в основу новоутвореної Прем’єр-ліги.

На сьогодні керівники клубів можуть покращити комунікації між собою, аби безпосередньо стати провідниками тих ідей, які вони виношують. Заради того, щоб наш чемпіонат став яскравішим, привабливішим та конкурентоздатним сучасним продуктом. А що саме вони готові для цього зробити? Це питання не до мене.

Свого часу я мав честь зробити все можливе, щоб в Україні була створена Професійна футбольна ліга. Це був далекий 1996 рік, ми починали з нуля, у нас не було ніяких напрацювань. Тим не менше, за досить короткий проміжок часу вдалося вивести професійний український футбол зі стану занепаду. І вже в 1999 році київське «Динамо» дісталося півфіналу Ліги чемпіонів.

На той момент, можливо, у нас і не було всіх необхідних стартових можливостей, які існують нині для створення професіонального футболу найвищого рівня. Тому президенти нової Прем’єр-ліги, на мій погляд, повинні скористатися і попереднім досвідом, і реаліями сьогодення для якнайшвидшого зростання цієї надважливої складової українського чемпіонату. Передусім, вони мусять дати нові можливості вітчизняним гравцям.

Я переконаний в тому, що це набагато важливіше, ніж все інше. Адже  таким чином ми отримаємо подвійний ефект. Перше – ми дамо вихованцям наших шкіл надію на те, що їхня наполеглива праця, талант будуть гідно оцінені. Жодним іншим чином юнаки не зможуть продемонструвати свої здібності, якщо вони не виступатимуть за рідну команду, вихованцями якої вони є.

Гадаю, що ми зуміємо разом з президентами клубів толерантно, етично знайти баланс інтересів абсолютно всіх сегментів і в клубному футболі, і з урахуванням інтересів національних збірних. Власне кажучи, ФФУ його вже знайшла, погодившись ще на один рік зберегти ліміт для легіонерів на позначці сім. Але вже з наступного сезону на полі у складі однієї команди одночасно гратимуть не більше шести закордонних футболістів. А з сезону-2011/12 – не більше п’яти.

Сьогодні футбольні клуби повинні працювати над тим, аби глядач, який приходить на стадіон, потрапляв у комфортні умови. Аби пересічна українська сім’я змогла відвідати матч разом із дітьми, над головами яких не висіла б брутальна лайка. Це, до речі, також один із головних показників комфортності сучасних футбольних арен.

І, безумовно, тільки шляхом покрашення рівня та збільшення кількості команд, які прагнуть брати участь у змаганнях під егідою Прем’єр-ліги, ми можемо змусити український футбол динамічно розвиватися. Лише тоді його конкурентоздатність спонукатиме провідні вітчизняні телеканали боротися за право транслювати матчі нашого чемпіонату, а паралельно і удосконалювати власні технічні та технологічні можливості показу футбольного дійства. Адже українське телебачення сьогодні, на жаль, не може навіть демонструвати повтори ігрових моментів, аби у вболівальників не виникало сумнівів у правильності суддівських рішень.

Іншими словами, наше спільне і актуальне завдання – запустити всі робочі механізми, щоб знайти оптимальні рішення для підвищення якості українського футболу. Роботи, як кажуть, непочатий край. Федерація футболу з відкритим серцем простягає руку допомоги президентам клубів, які взялися реалізовувати цей новий проект і водночас продукт. Я переконаний в тому, що через три-чотири роки динаміка зростання якісних показників цього продукту виправдає наші сподівання.

Цієї осені національна збірна розпочинає новий цикл відбору на чемпіонат світу 2010 року. Чи ставить Федерація певні завдання перед збірною щодо виходу з відбірної групи?

Федерація футболу завжди ставить конкретні завдання, аби наша національна збірна у даному випадку, пройшовши через сито відбірного турніру чемпіонату світу, отримала право бути присутньою на фіналі у Південній Африці.

Це завдання було і є. Ми робитимемо все необхідне для того, аби збірна, і не лише, до речі, національна, мала найкращі умови для тренувань, проживання, перельотів, харчування, тощо.

Ваш дідусь був футбольним коментатором. Розкажіть якусь історію з футбольного дитинства.

Мій дідусь був футбольним коментатором хіба що для свого онука, якого він уперше привів на футбол у дворічному віці. Я безмежно вдячний йому за ту футбольну казку, яка стала потому невід’ємною частиною всього мого свідомого життя. Завдячуючи дідусеві, через нашу квартиру пройшли усі видатні та легендарні фігури великого футболу, серед яких були і Качалін, і Бєсков, і брати Старостіни, і Стрельцов, і нині мій друг – авторитетний футбольний функціонер Колосков… та багато інших. Тобто ті особистості, з якими асоціюється ціла епоха під назвою «радянський футбол».

Мій дідусь колекціонував комічні малюнки «Гумор футболу». Він видав книжку «22 і футбольний матч». На мій погляд, його надзвичайне почуття гумору, бажання, навіть шляхом видання такої енциклопедії, дати щось нове, що є у футболі, свідчить про те, що він до безкінечності був відданий цій грі. Хоча це не було джерелом його заробітку.

Мій дідусь збирав книжки, він власне і прищепив мені любов до читання. Я настільки захоплювався цим, що міг читати до пізньої ночі, з приводу чого регулярно отримував прочухана від батьків. Але дідова наука запала на все життя…

"НА ЗАНЯТТЯ БІЗНЕСОМ У МЕНЕ НЕМАЄ НІ ЧАСУ, НІ НАВІТЬ БАЖАННЯ"

У нашій країні чомусь не дуже люблять багатих. Це, на Вашу думку, історична плата за перший зароблений мільйон чи просто заздрість?

Очевидно, це ментальність. Коли в сусіда згоріла хата, то дивуються, чому ж у нього не згоріла стайня та ще й корівник... Це примітивна заздріть і небажання зрозуміти, що і за першим мільйоном, і за третім завжди стоять важка праця та безсонні ночі.

Я зараз не займаюся бізнесом, проте можу сказати, що це заняття не з легких. Преш того плуга, часом сам собі не належиш, не доїдаєш… Якщо ти нормальна людина, то береш на себе додаткові обов’язки, у тому числі соціальні.

Взагалі я розцінюю багатство не як приз, який ти вдало виграв у лотерею, а як результат наполегливої праці, що приносить тобі задоволення. Тому й успіх оцінюю трохи по-іншому, ніж просто як примхи долі. У моєму розумінні – багатство це і ціла низка обов’язків не тільки перед близькими, а й перед суспільством.

Багатство дозволяє нестандартно і творчо мислити, ставити перед собою суспільно значущі грандіозні завдання. Ти просто починаєш оперувати іншими категоріями… Можна бути патріотом села, міста або й цілої країни. Усе залежить від тієї планки, яку ти собі ставиш.

А Ви патріот?

Дозволяю Вам відповісти на це запитання замість мене…

З огляду на Ваші вчинки, мабуть, патріот. Ви сказали, що взагалі зараз не займаєтеся ніяким бізнесом…

Я б сказав так, що у мене сьогодні немає на це ні часу, ні навіть бажання.

Чому?

Тому, що я можу принести набагато більше користі суспільству, займаючись сьогодні, без перебільшення, проектом мого життя – Євро–2012.

Які у Вас зараз відносини з СДПУ(о), з Віктором Медведчуком?

Віктор Медведчук був і залишається моїм близьким другом, а щодо моїх соціал-демократичних уподобань – вважаю себе традиційним прихильником цієї політичної філософії. Хоча і не беру активної участі у партійному житті. З огляду на це можна сказати, що сьогодні Суркіс є аполітичною фігурою…

А поясніть, будь ласка, свою аполітичність, з чим вона пов’язана? Правда, Ви не один такий, наприклад, Віктор Михайлович Пінчук теж став аполітичним…

Коли я почав просувати проект Євро–2012, то зрозумів, що моїми союзниками повинні бути лідери всіх без винятку політичних сил, які готові об’єднатися навколо цієї ідеї.

Скажіть, будь ласка, чи зміг би я зробити для країни щось подібне, якби я був просто одним з багатьох депутатів Верховної Ради, і представляв інтереси якоїсь конкретної партії? За наших умов політичної боротьби, у мене не було б жодного шансу. Ось вам і дуже проста відповідь на запитання щодо мотивів моєї аполітичності.

Повірте мені, що це моє бачення щире, і воно в повній мірі відповідає тому, як я розумію сенс свого життя, і тому, чим я займатимуся надалі. Навіть якщо ми блискуче проведемо Євро–2012, я навряд чи знову повернуся в політику, мені це вже не цікаво.

Ваші колишні однопартійці, наприклад, Віктор Балога, Богдан Губський зараз співпрацюють з помаранчевими. Як Ви гадаєте, це цінне придбання для помаранчевих?

З недавніх пір я оцінюю всі політичні персони виключно в контексті їхнього ставлення до Євро–2012. Тому вважаю, що для реалізації цього національного проекту знадобиться досвід великої кількості професіоналів, незалежно від їхньої нинішньої чи колишньої партійної приналежності. Кожному патріотові своєї держави вистачить місця для подвигу, аби було бажання здійснити його…

Розмовляв Сергій Горобець

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter